Війна забрала єдиного сина, коханого чоловіка та батька двох маленьких донечок, який віддав своє життя за право України бути вільною.
Сьогодні, 30 серпня 2026 року, Кущинецький старостинський округ і вся Гайсинська громада в глибокій скорботі провели в останню путь свого земляка та Захисника України — Олександра Лантуха.
Цього дня рідне село зустрічало Героя на колінах. Живий коридор із людей, квіти, сльози та схилені голови — так земляки віддавали останню шану воїну, який повернувся додому на щиті.
Про це розповіли на сторінці Гайсинської міської ради.
Крижана звістка посеред спекотного серпня назавжди розділила життя його родини на «до» і «після». Війна забрала ще одного сина Гайсинської землі — чоловіка, який мав жити, виховувати дітей, будувати плани та радіти майбутньому.
Олександр Лантух народився 7 жовтня 1989 року. Його дитинство та юність минули в селі Кущинці. Згодом він жив у Гнатівці. Середню освіту здобув у Кущинецькій школі, а вищу — у Вінницькому аграрному університеті.
Усе життя Олександр був людиною праці. Працював на Гайсинській заправці, станції Зятківці, на будівельних майданчиках. Не цурався жодної роботи, умів працювати руками та завжди доводив розпочате до кінця.
Та найбільшим його багатством було не вміння працювати, а людяність і добре серце.
Для друзів Олександр був людиною, на яку завжди можна було покластися. Його знали як щирого, відповідального та надійного чоловіка. А для батьків — Катерини Станіславівни та Василя Вікторовича — він був єдиним сином, їхньою гордістю, любов’ю та найбільшою надією.
Найдорожчою для Олександра була його родина.
Разом із дружиною Веронікою він будував свій дім, створював родинний затишок і виховував двох донечок — 10-річну Софійку та 5-річну Маргарітку.
Його мрії були простими й такими важливими для кожного батька: бачити, як ростуть його діти, радіти їхнім успіхам, підтримувати їх у житті, бути поруч, обіймати та захищати.
Він мріяв про мирні ранки. Про дитячий сміх у рідному домі. Про щасливе майбутнє поруч із найдорожчими людьми.
Але війна безжально перекреслила ці плани.
Коли настав час стати на захист України, Олександр не залишився осторонь. Він узяв до рук зброю, аби ворог не прийшов у його дім, до його дітей, на рідну землю.
Захисник проходив службу у званні сержанта, обіймаючи посаду командира відділення гранатометного взводу 1-го механізованого батальйону 118-ї окремої механізованої бригади.
Його бойовий шлях обірвався 19 серпня 2026 року поблизу населеного пункту Таврійське Пологівського району Запорізької області.
Під час виконання бойового завдання життя Олександра Лантуха забрав ворожий FPV-дрон.
Йому назавжди залишилося 36…
Він загинув, захищаючи найдорожче — свою сім’ю, рідний край, Україну та право своїх дітей жити під мирним небом.
Поховали Олександра Лантуха на Алеї Слави кладовища села Кущинці з усіма військовими почестями.
Під час церемонії прощання лунали слова молитви та Державний Гімн України. Військовий салют став останньою шаною Захисникові.
Синьо-жовтий прапор, який огортав домовину воїна, став символом його честі, мужності та відданості Батьківщині. Згодом військовослужбовці передали його родині — як найдорожчу пам’ять про чоловіка, батька та сина, який до останнього подиху залишався вірним Україні.