Суперечливі емоції, виснаження та провина — нормальні реакції родин зниклих безвісти. Психологи радять, як підтримати себе та коли звертатися по допомогу.
Жити в невизначеності щодо долі близької людини — надзвичайно важкий досвід. Те, що ви відчуваєте зараз — нормально: суперечливі думки, злість, провина, заціпеніння, виснаження або бажання «щоб це нарешті закінчилося». Це не слабкість і не зрада, а природна реакція на ситуацію, у якій немає відповіді.
Міністерство охорони здоров’я України та ініціатива «Психічне здоров’я для України» пояснюють, що родини зниклих безвісти переживають так звану невизначену втрату. Жити у стані очікування надзвичайно складно: постійна тривога, неможливість спланувати життя, зміни настрою та фізичне виснаження — часті супутники цього стану.
Що може підтримати у цей період:
- Спілкування з близькими та людьми, які пережили схожі ситуації.
- Підтримка психолога або фахівця з психічного здоров’я.
- Дбати про себе щодня: сон, їжа, фізична активність, невеликі радощі.
Важливо пам’ятати: ви не зобов’язані справлятися з цим наодинці і не мусите бути «сильними» весь час. Жити в очікуванні важко, і у цьому стані нормально шукати допомогу.
Якщо емоційне навантаження стає нестерпним, з’являються думки про шкоду собі або близьким, необхідно терміново звернутися до психолога чи кризової служби. Берегти себе і дозволити собі підтримку — це не слабкість, а спосіб вижити й пройти через найважчі моменти.