Дитинство, яке вкрала війна…
Сьогодні, 4 червня, Україна вшановує пам’ять дітей, які стали жертвами збройної агресії російської федерації. Це день, коли особливо боляче звучить тиша дитячих голосів, які вже ніколи не пролунають у шкільних коридорах, на подвір’ях чи в рідних домівках.
Серед цих маленьких янголів — двоє дітей із Гайсинського району, чиї життя безжально забрала війна.
7-річний Максим Жарій із села Мала Мочулка Теплицької громади був звичайним хлопчиком із великим серцем і щирою дитячою усмішкою. Учень 1-Б класу, допитливий, життєрадісний і відкритий до світу, він лише починав свій шлях. У його маленьких долонях ще мали бути шкільні зошити, у мріях — майбутня професія, у серці — безтурботне дитинство. Але війна вирішила інакше.
Ще одним страшним болем для Гайсинщини стала трагедія у Ладижині. У ніч проти 30 жовтня 2025 року внаслідок російської атаки дронами та ракетами загинула 7-річна Діана. Дівчинка отримала важкі поранення під час ворожого обстрілу. Медики до останнього боролися за її життя, але врятувати дитину не вдалося.
Дві дитячі долі. Дві родини, у яких назавжди зупинився час. Дві історії, що стали частиною великої рани всієї України.
Війна забирає не лише міста й будинки. Вона забирає дитячий сміх, перші дзвоники, улюблені іграшки, мамині обійми перед сном і тисячі нездійснених мрій. Кожна загибла дитина — це цілий всесвіт, який більше ніколи не розквітне.