Село М’якохід провело в останню путь старшого сержанта Сергія Лазура, який загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. Захисника поховали з військовими почестями на рідній землі.
Сьогодні, 4 серпня Джулинська громада знову схилила голови у жалобі. Другий день поспіль село М’якохід проводжало в останню земну дорогу свого земляка — старшого сержанта Сергія Лазура, позивний «Малюк», який віддав життя за свободу та незалежність України.
Про це розповіли на сторінці Джулинської громади.
Траурний кортеж із тілом полеглого воїна жителі села зустрічали навколішки, тримаючи в руках Державні Прапори України. Останній шлях Захисника був устелений живими квітами — символом вдячності, шани та світлої пам’яті про людину, яка пожертвувала власним життям заради майбутнього своєї держави.
Сергій Лазур проходив військову службу на посаді сержанта з матеріального забезпечення 2-ї роти 1-го батальйону територіальної оборони військової частини А7048. Побратими згадують його як відповідального, надійного та відданого військовому обов’язку воїна.
Життя Захисника обірвалося 25 липня 2026 року поблизу міста Лиман Краматорського району Донецької області під час виконання бойового завдання.
Заупокійне богослужіння розпочалося біля рідної оселі Героя, після чого чин похорону продовжився у місцевому храмі. Віддати останню шану Сергію Лазуру прийшли рідні, друзі, бойові побратими, жителі громади, представники місцевої влади, духовенство та всі, хто знав і поважав воїна.
Під час траурного мітингу слова співчуття та вдячності родині висловили Джулинський сільський голова Петро Швець, староста села Олена Янко, командир роти з позивним «Паровоз» та головний інженер ТОВ «Удич» Юрій Года. Вони наголосили, що Сергій Лазур назавжди залишиться прикладом мужності, честі, незламності та безмежної любові до України.
Особливі слова підтримки були адресовані матері Героя Тамарі Василівні, дружині Яні Анатоліївні, синові Максіму, доньці Вікторії, братові Віталію та всім рідним полеглого воїна.
Особливо зворушливим став момент вручення Державного Прапора України синові Захисника Максіму, який нині навчається у військовому училищі імені Героїв Крут. Для родини цей прапор став символом вдячності держави за жертовний подвиг батька, який до останнього залишався вірним військовій присязі.
Матері та дружині Сергія Лазура побратими також передали бойовий прапор батальйону, у лавах якого він служив. Для родини ця реліквія стала символом військової честі, братерства та пам’яті про Захисника.
Під звуки Державного Гімну України та військового салюту Сергія Лазура поховали з усіма військовими почестями на місцевому кладовищі. Там з’явилася ще одна могила під синьо-жовтим прапором — болісне нагадування про високу ціну української свободи.