Мами малюють, батьки підтримують бойові підрозділи, громади плетуть сітки й збирають допомогу — так щодня працює тил, який наближає Перемогу.
Гайсинщина — це не лише назва на карті. Це люди, які навіть у найважчі часи знаходять сили діяти, підтримувати військових, берегти пам’ять про полеглих і чекати тих, хто досі не повернувся додому.
Тут біль не завжди стає тишею. Часто він перетворюється на роботу — щоденну, непомітну для великих заголовків, але надзвичайно важливу для країни.
Саме такі історії представили громади Гайсинського району, показавши приклади людей, для яких підтримка України стала справою життя.
Про це розповіла очільниця Гайсинської РВА Людмила Головашич.
У Райгородській громаді чекають і продовжують допомагати
Директорка публічної бібліотеки Ліна Солощенко та бібліотекарі Тетяна Таранюк й Інна Мандрик представили світлини та історії небайдужих жінок.
Вони плетуть маскувальні сітки, розписують гільзи, в’яжуть теплі шкарпетки, збирають допомогу для військових.
І водночас громада продовжує чекати свого голову Віктора Михайленка, який нині вважається безвісти зниклим.
Їхня робота — це не просто волонтерство. Це спосіб триматися, підтримувати своїх і вірити, що кожен внесок наближає той день, коли всі захисники повернуться додому.
У Бершадській громаді біль батьків став простором для зцілення
Людмила та Олександр Менюк пережили найстрашніше — втрату сина Ярослава, який загинув на війні.
Та замість того, щоб замкнутися у власному горі, вони створили артпростір «ЯR».
Тут проводять арттерапію для родин полеглих Захисників України. Полотно, фарби, кольори та рідні краєвиди допомагають говорити про те, про що іноді важко сказати словами.
Кожен штрих стає частиною особистого шляху до відновлення. А мистецтво — способом зберігати пам’ять і водночас вчитися жити далі.
У Теплицькій громаді створили «Прапор Перемоги»
Голова громадсько-патріотичної організації «Тепличчина», директорка філії «Музей історії та етнографії Тепличчини» Галина Сафонова представила особливий символ — «Прапор Перемоги».
Він складається з 66 кубиків, кожен із яких має власний образ і зміст.
Тут — Україна, ластівочка Леонтовича, жінка з немовлям, калина, вербові гілочки, маки, соняшники, народні орнаменти.
У кожному елементі — любов до рідної землі, її культури та віра в майбутню Перемогу.
У Гайсинській громаді зберігають пам’ять
Волонтерський центр та музей АТО представили локацію військово-патріотичного виховання.
Ірина Хейлик та директорка музею АТО Наталя Ліньова презентували унікальні експонати, які нагадують про Захисників України та події російсько-української війни.
Це речі, які мають не лише історичну, а й людську цінність. За кожним експонатом — конкретна доля, спогади, боротьба та життя людей, які стали на захист України.
У Дашівській громаді допомагають не словами, а справами
Вчитель Слободищенського ліцею та волонтер Олександр Перебора представив військові експонати — власні та передані побратимами.
Такі ініціативи допомагають молодому поколінню краще зрозуміти ціну свободи та побачити сучасну історію не лише у підручниках.
За кожною представленою роботою, фотографією чи експонатом — люди.
Люди, які втратили найдорожчих. Люди, які чекають. Люди, які повернулися з війни й продовжують підтримувати побратимів. Люди, які щодня плетуть сітки, збирають кошти, створюють, навчають і пам’ятають.
Саме вони є тією силою, яку не завжди побачиш у статистиці чи рейтингах.
Гайсинщина може бути не в топі за кількістю лайків. Але вона щодня залишається в топі за небайдужістю.
Бо справжня сила тилу — не у гучних словах. Вона в руках, які плетуть сітку. У пензлі, який допомагає пережити втрату. У батьковій підтримці бойового підрозділу сина. У громаді, яка не припиняє чекати свого земляка.
Це і є цивільна зброя. Тиха, наполеглива і незламна.