Голова Ради родин загиблих захисників Гайсинської громади Тетяна Чурікова щодня підтримує сім’ї полеглих воїнів. Але за громадською діяльністю стоїть її власна історія болю, втрати та пам’яті. Її чоловік Дмитро Чуріков загинув, захищаючи Україну, а сама жінка переконана: герої не повинні перетворюватися на безлику статистику.
Тетяна Чурікова поділилась своєю історією з журналістами “Гайсин Онлайн”.
Свідоме рішення піти на війну
Дмитро Чуріков розпочав військову службу у січні 2017 року. За словами дружини, рішення піти до війська він ухвалив самостійно і навіть не попередив рідних.
Він нікого не попередив. Це було його свідоме рішення. Потім сказав мені лише одну фразу: «Я не можу бути тут», — згадує Тетяна.
Він обрав 59-ту окрему мотопіхотну бригаду. Розпочав службу солдатом, а завершив її вже офіцером. Лише після загибелі чоловіка дружина дізналася, що його позивний був «Ганнібал».
Чотири дні, які стали прощанням
У червні 2022 року родина отримала страшну звістку.
Я подзвонила чоловікові, а слухавку підняв лікар. Спочатку я навіть не зрозуміла, хто це. Розповідала про дітей, а мені сказали, що Дмитро дуже важко поранений, — розповідає жінка.
Того ж дня вона вирушила до лікарні імені Мечникова у Дніпрі. Воїн отримав смертельне поранення голови.
Через чотири дні, 12 червня, Дмитро помер. Я завжди кажу, що він дав мені ці чотири дні, щоб попрощатися. Він терпів. Дав нам можливість сказати останні слова, — говорить Тетяна.
Сини, які мріють бути військовими
Після загибелі чоловіка Тетяна залишилася з двома синами — Максимом та Марком. На момент поховання їм було дев’ять і два роки.
Попри поради не брати дітей на прощання з батьком, жінка свідомо вирішила інакше.
Я хотіла, щоб вони знали правду. Щоб розуміли, що тато загинув, і бачили, скільки людей його поважали, – згадує жінка.
Сьогодні хлопці мріють продовжити шлях батька.
Я не відгороджую дітей від того, що відбувається в країні. Одразу сказала їм, що тата вбила Росія. Вони повинні розуміти, хто наш ворог, — каже Тетяна.
«Обручка чоловіка стала моїм оберегом»
На руці жінки — дві обручки: її власна і чоловікова.
Коли Дмитро працював із технікою, він не носив обручку. Але коли приїжджав додому, завжди її одягав. Тепер це мій оберіг. Частинка чоловіка, яка завжди зі мною.
Алея Слави у Гайсині — пам’ять про кожного
Сьогодні Тетяна Чурікова очолює Раду родин загиблих захисників Гайсинської громади. Одним із символів пам’яті стала Алея Слави у Гайсині, де розміщено 160 банерів із фотографіями полеглих воїнів.
Ми б не хотіли, щоб цієї алеї було. Хотіли б, щоб наші рідні були живі. Але сталося те, що сталося, — говорить вона.
«Найбільший страх — щоб він не став рядком статистики»
Для Тетяни найважливіше, щоб загиблі захисники не перетворилися на цифри.
Найбільший мій страх був, щоб чоловік не став просто рядком статистики. Коли люди бачать портрети, вони розуміють, що кожен із цих воїнів — це життя, сім’я, мрії та плани, які не здійснилися.
Жінка переконана, що такі Алеї Слави мають бути в кожній громаді.
Люди повинні бачити обличчя наших захисників. Для нас вони й далі живі. Просто тимчасово ми не разом, — говорить Тетяна Чурікова.