Військовослужбовець із Гайсина Олександр Нечепуренко доводить: творчість може бути підтримкою, символом і надією.
Щоб підтримати читачів на вихідні, Людмила Головашич – начальник Гайсинської РВА, розповіла на сайті Людмила головашич, начальник гайсинською районної військової адміністрації історію, у якій є сніг, кінь і справжній українець. Герой цієї розповіді — Олександр Нечепуренко, художник і скульптор із Гайсина, військовослужбовець Збройних сил України, який навіть у час війни знаходить місце для творчості.
«Мені б, щоб возили сніг з усієї України — я ліпив би фігури щодня», — жартує автор снігового коня, що нещодавно з’явився й уже встиг підкорити серця людей.
Олександр — випускник Вінницького художнього училища, людина, для якої мистецтво стало справою всього життя. До 2014 року він професійно займався скульптурою, створював рекламні вивіски, працював у мототюнінгу. Сьогодні ж — служить у лавах ЗСУ, не полишаючи улюбленої справи.
За словами митця, творчість для нього — не лише хобі, а й спосіб підтримати себе та інших, подарувати людям емоцію й усмішку.
Сніговий кінь, що народився з зими
Ідея створити снігову скульптуру виникла спонтанно — через велику кількість снігу. Його згорнули в купу, і саме тоді з’явилася думка створити фігуру — символ року. Проте погода внесла свої корективи: під час дощу скульптура зменшилася майже вдвічі. На допомогу прийшли колеги, які досипали сніг.
Інструменти були найпростіші: спочатку лопата, згодом — кельма, яку приніс сусід. Так поступово з безформної купи постав сніговий кінь.
Зі снігом Олександр працює давно. Ще студентом у Вінниці він брав участь у конкурсах зі створення снігових фігур. Зокрема, під час Масляної разом з однокурсниками створив буйвола завдовжки шість метрів і заввишки три.
Скільки всього скульптур створив митець — він уже й не рахує. У Гайсині можна побачити його роботи: вовка біля автовокзалу, фігури рибалок, мультяшних персонажів, чоловічі образи. Найбільше замовлень свого часу було з Одеси — для готельно-ресторанного комплексу, де з’явилися корова, кіт Гарфілд, пастух.
Мистецтво, що викликає усмішку
Олександр переконаний: у скульптурі надзвичайно важливе знання анатомії. Без цього неможливо створити живу, переконливу форму. А якщо йдеться про мультяшного героя — головне передати емоцію.
«Людина має подивитися — і посміхнутися», — вважає митець, додаючи, що в руках художників і скульпторів — потужна емоційна зброя.
«Я люблю Вінницю»: мистецтво, створене родиною
Однією з найвідоміших робіт Олександра став артоб’єкт «Я люблю Вінницю». За цю роботу він узявся тоді, коли інші відмовилися через стислі терміни. Над проєктом працювала вся родина: дружина Ірина, сини Артем і Євгеній, а також друзі. Усього за тиждень їм вдалося реалізувати задум, причому діти відповідали за пайку та електропроводку.
Півтора року тому митець створив і меморіал «Руки тримають герб України» — із картою держави, подіумом і калиною. Його мрія — звести великі меморіали по всій Україні.
Олександр переконаний: якби в кожному місті й селі були такі символи, ми не мали б війни. Адже саме через мистецтво й пам’ять формується свідомість молодого покоління.
Попри війну, службу та всі виклики, він продовжує творити — для людей, для Гайсина, для України. І саме в цьому — його тиха, але надзвичайно сильна боротьба.