Сергій Лукащук пережив війну, ампутацію обох ніг, тривалу реабілітацію та протезування. Сьогодні він працює у міграційній службі, грає у волейбол сидячи та власним прикладом показує, що життя після фронту може бути активним і наповненим новими сенсами.
Головний спеціаліст Бершадського відділу Управління Державної міграційної служби у Вінницькій області Сергій Лукащук понад рік допомагає людям оформлювати документи та вирішувати важливі питання. За звичайними робочими буднями чоловіка стоїть непростий життєвий шлях, позначений війною, фронтом, важким пораненням і боротьбою за повернення до повноцінного життя.
Про це розповідають на сторінці Державна міграційна служба України.
В історії, якою Сергій поділився у межах проєкту «Обличчя ДМС», він вирішив зосередитися не на пережитому, а на тому, що відбувалося після найважчих випробувань.
Від захисту країни до допомоги людям
До поранення Сергій захищав Україну на фронті. Внаслідок війни він втратив обидві ноги. Попереду були тривала реабілітація, протезування та непросте навчання жити в нових обставинах.
Згодом чоловік повернувся до професійної діяльності. Робота у Державній міграційній службі стала для нього можливістю залишатися корисним суспільству та допомагати іншим.
Сергій проводить паралель між військовою службою та нинішньою роботою: раніше він боронив державу зі зброєю в руках, а тепер підтримує людей, працюючи з документами та їхніми зверненнями.
Ветеранський спорт допоміг знову відчути командний дух
Ще одним важливим етапом повернення до активного життя для Сергія став спорт. Після реабілітації та тренувань він знову вийшов на спортивний майданчик.
Нині ветеран грає у волейбол сидячи у складі команди «МХП-ТИТАНИ». Разом із побратимами він тренується, змагається, переживає радість перемог і підтримує команду у складні моменти.
Для Сергія ветеранський спорт — це значно більше, ніж медалі та результати змагань. Це можливість бути серед людей, які розуміють одне одного без зайвих слів, відчувати підтримку побратимів і знову ставити перед собою цілі.
Він зізнається, що любить перемагати, однак найціннішим вважає не нагороди, а людей, які залишаються поруч, вірять і підтримують.
Навчився цінувати те, що раніше здавалося буденним
Після пережитого Сергій по-іншому дивиться на звичайні життєві моменти. Ранкова кава, розмова з дружиною, сміх доньки, зустрічі з друзями, тренування та повернення додому набули для нього особливого значення.
Ветеран наголошує: він не хоче, щоб його жаліли або сприймали винятково через наслідки поранення. Передусім він хоче залишатися собою — чоловіком, батьком, працівником, спортсменом, побратимом, людиною зі своїми планами, мріями та прагненнями.
«Так, я втратив частину себе на війні, але я не втратив себе самого», — ділиться Сергій.
За його словами, пережите навчило не відкладати важливі слова та вчинки на потім: обіймати рідних, дякувати, допомагати іншим і не боятися пробувати щось нове.
Свою історію Сергій Лукащук підсумовує думкою, яка стала головним посланням його розповіді: він не починав життя спочатку, а навчився жити по-новому.
І сьогодні його шлях — це історія про повернення до роботи, спорту, родини та звичайних радощів, про силу людської підтримки й здатність знаходити нові сенси навіть після найважчих