Понад десять років він супроводжував пасажирів у залізничних подорожах, а сьогодні зустрічає людей уже на державному рубежі. 52-річний Андрій змінив професію, але зберіг головне — любов до роботи з людьми та відповідальність за їхню безпеку.
Понад десять років життя Андрія були пов’язані із залізницею. Стук коліс, оголошення про відправлення потягів, нічні зміни та зустрічі з десятками пасажирів — усе це було невіддільною частиною його щоденної роботи провідником.
Про це розповіли на сторінці Могилів-Подільський прикордонний загін.
За цей час чоловік подолав тисячі кілометрів, побував у різних куточках України та познайомився з багатьма людьми.
«Робота провідника – це значно більше, ніж перевірка квитків і ранкова кава для пасажирів. Це нічні зміни, постійна увага до людей, відповідальність і готовність діяти в непередбачуваних ситуаціях», — розповідає Андрій.
З початком повномасштабного російського вторгнення життя чоловіка, як і мільйонів українців, змінилося. Залізниця стала важливою складовою забезпечення обороноздатності країни, а її працівники долучилися до надзвичайно важливої логістичної роботи. Андрій також не залишився осторонь — брав участь у перевезенні військовослужбовців та військової техніки.
Цей досвід змусив його по-новому подивитися на власну роль у час війни. У 2025 році чоловік підписав контракт із Державною прикордонною службою України.
Нині Андрій проходить службу на Вінниччині, в автомобільному пункті пропуску «Могилів-Подільський». Тут він одним із перших зустрічає людей, які перетинають державний кордон.
Попри те, що залізнична справа та прикордонна служба мають чимало відмінностей, чоловік знаходить між ними спільне — постійну взаємодію з людьми. Саме це завжди приносило йому найбільше задоволення.
«Колись я першим зустрічав пасажирів, які заходили до вагона, а сьогодні – подорожуючих на кордоні. Мені завжди подобалося працювати з людьми, і я радий, що це залишилося незмінним. Адже іноді достатньо щирої усмішки чи кількох добрих слів, щоб підняти людині настрій і зробити її дорогу трішки приємнішою», — розповідає прикордонник.
Хоча професійний шлях Андрія змінився, залізниця назавжди залишилася важливою частиною його життя. Роки роботи подарували йому чимало теплих спогадів і справжніх друзів, із якими він продовжує спілкуватися.