Сьогодні Тростянецька громада попрощалася з Героєм — Максимом Борисовичем Лукашенком, вірним сином України, життя якого обірвалося на війні.
Завтра, 18 квітня, йому мало б виповнитися 32 роки… Та замість святкових слів — сльози, свічки пам’яті та жалоба.
Максим народився у селі Скибинці. Зростав у дружній, турботливій родині. Мама, Валентина Михайлівна, працювала медиком, батько — водієм. Тато пішов із життя рано, тож Максим із дитинства вчився бути сильним, відповідальним, мужнім.
Був добрим, щирим, завжди готовим прийти на допомогу. Любив життя, природу, риболовлю та активний відпочинок. Його вірний чотирилапий друг — пес Бабай — був більше ніж просто улюбленцем. Саме “Бабай” став і його позивним на фронті — символом відданості й дружби.
16 жовтня 2024 року Максим був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив у морській піхоті — стрільцем-снайпером. Присягнув на вірність українському народові — і залишився вірним до останнього подиху.
30 листопада 2024 року, поблизу населеного пункту Вознесенка на Донеччині, Максим загинув у бою, захищаючи кожного з нас. Його тривалий час вважали зниклим безвісти. І лише 14 квітня 2025 року стало відомо — Героя більше немає серед живих…
У Максима залишилися мама — Валентина Михайлівна та молодша сестра Аліна.
У скорботі схиляємо голови перед світлою пам’яттю Захисника.
Його подвиг — неоціненний.
Його життя — безцінне.
Його пам’ять — вічна.
