Днями на площі перед Будинком культури в Теплику відбулася тиха, але пронизлива мирна акція-нагадування про зниклих безвісти та військовополонених жителів громади.
Із плакатами, світлинами та українськими прапорами в руках вийшли матері, дружини, сестри, брати, діти — ті, хто вже місяцями чи роками не має жодної звістки від своїх рідних. Різні дати зникнення, різні обставини, але одна спільна біда — невідомість, яка не дає спокою і змушує знову і знову говорити про це вголос.
Акція пройшла зі сльозами, болем і надривними словами. Але в цій щирості — сила. Бо мовчати про це — ще болючіше.
Такі зустрічі — це не лише вияв підтримки. Це про гідність, єдність і відповідальність. Організатори закликають кожного, хто бачить подібну акцію, зупинитись хоча б на хвилину й замислитись: за кожним портретом — живі історії, чекання, надія і любов.
У громаді переконані: ті, хто перебуває в полоні чи вважається зниклим безвісти, мають знати — боротьба за них триває. Їх чекають. І не перестануть чекати.
