29 травня цього року Олександр Ватага, уродженець Ободівської громади Гайсинського району, став членом Національної спілки письменників України. Про це сам поет дізнався з допису прозаїка, публіциста, заслуженого журналіста України, члена НСПУ Вадима Вітковського у Facebook.
«Якщо одним словом — це радість. А якщо ширше — то довгий шлях, який почався ще у 2018–2019 роках з перших розмов із Вадимом Миколайовичем Вітковським про те, що в мене може бути таке майбутнє», — поділився Олександр з журналістами видання “Гайсин. Онлайн”.
Олександр Ватага з Вадимом Вітковським
Письменник розповідає, що для вступу до Спілки потрібно було пройти кілька важливих етапів — насамперед видати авторські збірки. У 2019-му вийшли одразу дві — «Кується слово у душі» та «Із серця на папір», у 2020-му — «Надвечір’ям надихаючись», а вже цьогоріч — нова збірка «Люби її».
«Це не сталося раптово, це була дорога довжиною у кілька років», — каже автор. — «Коли дізнався, що мене прийняли — перша емоція була “Ого!”.»
У творчості Олександра переважає громадянська лірика, вірші про природу, філософські роздуми, часто — некрологи загиблим українським захисникам. Каже, що з роками його поезія стала більш «приземленою», наближеною до реальності:
«Раніше у віршах був надважкий пафос, тепер — більше реального життя, імен, втрат…»
Олександр зізнається, що пережив низку особистих втрат: у збірці 2020–2025 років багато віршів про смерть, екзистенційні роздуми — адже за ці роки пішли з життя багато близьких людей, зокрема й мама. Наразі його батько вважається зниклим безвісти.
Попри серйозні теми, автор переконаний: поезія має залишати світло.
«Навіть у віршах про смерть — читачі кажуть — є надія в кінці. Це вітаїстичні тексти.»
Нині Олександр навчається на магістратурі й готується стати вчителем української мови та літератури.
Крім того, поет замислюється і над впливом власного слова:
«Мої збірки є в школі. Діти читають. І я замислююся, що вони знайдуть у цих текстах. Але водночас — якщо починаєш писати, аби комусь догодити, то творчість стає нещирою, штучною, дещо неповноцінною…»
Найбільше натхнення Олександру дає природа, філософія і музика. А серед людей, які його підтримують — як рідні, так і «онлайн-друзі», які читають, купують і навіть щедро донатять на видання його книжок.
«Вони — мої перші слухачі. І дуже вдячний кожному, хто допомагав мені на цьому шляху.»
Попри досягнення, Олександр не зупиняється і вже має творчі задуми, хоча про плани говорить доволі стримано:
«Мій друг каже: “Не плануй, дураче — Бог переіначе”. Тож просто продовжую писати. Але щось нове буде — якщо Бог дасть — у 2026 році.»
На завершення цієї новини пропонуємо рядки одного з віршів молодого письменника Олександра Ватаги:
300 років з дня народження Г.С.Сковороди
То що є свобода? Добро в ній яке є? Можливо, що долею, наче конем, Людина керує. І ставши жокеєм, Гарцює на долі. І ми перетнем’ Всі фінішні смуги, що чорні, як стрічка, Наш час на кону, та і ми на коні. Дніпро, Ахерон – все однаково річка, Лиш мертвість води на живій глибині. І вольности стражі,- гармати-“Богдани”. Десь бахкає в Бахмуті, грузне й кровить. То що є свобода? Чи є, чи настане? Розвіявши дим окупантських привидь…”
