28 травня 2025 року Гайсинська громада пережила день великої скорботи. Після дев’яти місяців очікування додому «на щиті» повернулися двоє Захисників — Сергій Юрченко із села Семирічка та Володимир Провороцький з міста Гайсин.
Сергій Юрченко: дев’ять місяців невідомості
Сергій Ігорович Юрченко, 1987 року народження, був мобілізований 3 березня 2023 року до лав ЗСУ. Служив старшим солдатом-розвідником у 61-й окремій механізованій бригаді. У серпні 2024 року зник безвісти за особливих обставин. Лише нещодавно його загибель була підтверджена — Сергій загинув 15 серпня 2024 року під час бою біля населеного пункту Черкакське Порічне в Курській області РФ.
Героя зустрічали навколішки в рідному селі Семирічка. До громадської панахиди долучилися рідні, друзі, односельці, військові та представники влади. Біля труни, вкритої державним прапором, — невимовний біль родини, сльози матері, дружини та двох маленьких синів.
Героя поховали на кладовищі в рідному селі з усіма військовими почестями.
“Сергій повернувся — як символ сили й незламності, як приклад того, якою ціною виборюється українська свобода”, — зазначили під час прощання.
Володимир Провороцький: шлях додому після 9 місяців тиші
Володимир Миколайович Провороцький, 1984 року народження, народився і виріс у Гайсині, служив у десантно-повітряних силах, мав талант до малярства та оздоблення храмів. У 2023 році мобілізований до 61-ї окремої механізованої бригади, де служив розвідником-навідником.
З серпня 2024 року вважався зниклим безвісти. Його смерть також була підтверджена на основі експертизи — Герой загинув у бою в тому ж районі, що й Сергій Юрченко.
Процесія з тілом Героя проходила вулицями Гайсина, де люди утворили живий коридор, стоячи на колінах із квітами та прапорами. У Храмі Святого Пантелеймона відслужили заупокійну панахиду, після якої відбувся мітинг-реквієм. Міський голова Анатолій Гук, духовенство, побратими та рідні згадували Героя як щиру, відкриту людину, яка завжди була поруч.
Поховали Володимира Провороцького на Алеї Слави міського кладовища.
“Ми розплачуємося надзвичайно високою ціною за можливість жити у вільній Україні… Але ми не маємо права зупинятись чи втрачати віру — надто багато вже втрачено, надто багато віддано,” — лунало на прощанні.
