Сьогодні, 27 січня, день пам’яті мільйонів знищених, серед яких і тисячі мешканців Гайсинщини, Бершадщини, Ободівки та інших подільських міст і сіл.
Щороку 27 січня світ схиляє голову в скорботі. Це не просто дата в календарі — це дзенькіт тиші, у якій звучать голоси мільйонів людей, яким не дали права ні на життя, ні на могилу, ні на молитву. У Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту українці згадують шість мільйонів євреїв, знищених нацистською машиною смерті під час Другої світової війни. Три мільйони з них були задушені в газових камерах, до двох мільйонів — розстріляні, решта загинули від голоду, катувань, хвороб і нелюдських умов існування.
Для України Голокост — не абстрактна історія з підручників. Це трагедія, що розігралася на наших вулицях, у наших лісах, ярах і селах. Понад два мільйони євреїв були вбиті на українській землі. Зникали цілі громади, стиралися з лиця землі єврейські квартали й містечка, руйнувався багатовіковий уклад життя.
Гайсин: урочище смерті
Конвеєр знищення не оминув і Поділля. Уже влітку 1941 року євреїв Гайсина наказом німецької окупаційної влади зігнали в гетто на Робітничій вулиці. Будь-яке проживання за його межами каралося смертю.
16 вересня 1941 року в урочищі Белендійка відбулося перше масове вбивство — було розстріляно близько 1300 осіб. Рівно за місяць трагедія повторилася. Вбивали всіх: старих, жінок, дітей, немовлят. Людей роздягали в тирі військового містечка й гнали босими до ям. Дітей часто кидали в могили живими. Тих, хто переховувався, після виявлення закопували заживо. Восени 1941 року в Гайсині було знищено понад 4000 євреїв, а розстріли тривали до травня 1942-го.
У селі Тарасівка діяв концтабір, куди звозили євреїв із Бессарабії, Буковини та сусідніх міст. Їх використовували як безоплатний робочу силу на будівництві мостів і доріг. Більшість загинула від виснаження, решту розстріляли. У Контролісі, на південний схід від Гайсина, поховано понад 300 євреїв, привезених із Немирівського та Бершадського районів.
Бершадь: гетто без надії
Влітку 1941 року євреїв Бершаді загнали в гетто в нижній частині міста — Долині. Формально без дроту, але фактично — з вироком: вихід за межі означав смерть. Єврейських ремісників змушували працювати на окупантів.
Восени до Бершаді прибула багатотисячна колона депортованих з Бессарабії та Буковини. У гетто опинилося до 20 тисяч людей — одне з найбільших гетто Трансністрії. Перша зима стала смертельною: від тифу померла більш ніж половина в’язнів. У 1942 році гетто обнесли ровом і колючим дротом, а на початку 1943-го сотні людей були розстріляні за підозру у зв’язках із партизанами. Вони спочивають у братських могилах у долині Берлівка.
Інші знищені громади
У Дашеві розстріляли близько 800 євреїв. Ті, хто дивом вижив, були вбиті наступного року поблизу Купчинців.
В Ободівці, під румунською окупацією, гетто стало місцем смерті для тисяч депортованих. Епідемії, примусова праця, масові вбивства — загалом знищено близько 11 тисяч євреїв.
В Ольгополі гетто об’єднало місцевих і депортованих євреїв. Хвороби та голод забрали сотні життів.
У Чечельнику гетто стало осередком голоду й тифу. На початку 1942 року кілька сотень євреїв були спалені живцем у лісі біля Куренівки.
У Райгороді нацисти замучили й розстріляли близько 6 тисяч людей — євреїв і військовополонених.
Пам’ять як відповідальність
Ці цифри — не статистика. За кожною з них стоїть зруйноване життя, недожиті роки, обірвані родинні лінії. Голокост — це не лише минуле, це застереження майбутньому.