41-річний Роман із Вінниці до повномасштабної війни розвивав власний бізнес — будував металокаркаси та виготовляв кузови для самоскидів. У його команді працювало близько сорока людей, а попереду були масштабні плани. Напередодні вторгнення він виграв тендер на будівництво великого об’єкта на Запоріжжі — саме там, де згодом довелося воювати.
25 лютого 2022 року чоловік без вагань пішов до військкомату. «Я йду, бо в мене четверо дітей», — пояснював він друзям і знайомим.
Свою службу Роман розпочав у «Добробаті» на Херсонщині, де пройшов перші бої, отримав поранення та реабілітувався. Вирішальним став удар російської ракети по Дніпру, що забрав життя десятків мирних людей, серед яких були діти. Після цього він вступив до 82-ї окремої десантно-штурмової бригади, де служив розвідником-снайпером. Побратими дали йому позивний «Шеф» — за здатність ухвалювати зважені рішення та брати відповідальність у критичних ситуаціях.
На початку 2024 року Роман демобілізувався, намагався повернутися до бізнесу, але відчував, що його місце знову у строю. Після знайомства з військовослужбовцями Могилів-Подільського прикордонного загону він остаточно вирішив приєднатися до їхніх лав. Сьогодні «Шеф» продовжує захищати Україну вже як прикордонник.
Попри службу, він залишається турботливим батьком і чоловіком. У вільні хвилини грає на гітарі та готує для своєї родини, адже саме за сімейним столом найбільше відчуває мир і щастя — ті цінності, за які бореться у військовій формі.
