Воїн загинув у серпні 2024 року під час боїв на Курщині. Після тривалого очікування та болісної невідомості він повернувся до рідних на щиті.
22 жовтня Ольгопільська громада провела в останню путь Захисника України, солдата-гранатометника Збройних сил України Андрія Квасніцького. Рідні, близькі, земляки та всі, хто прийшов віддати шану воїну, схилили голови у скорботі за людиною, чиє життя обірвала війна.
Про це розповіли на сторінці Ольгопільська територіальна громада.
Андрій Квасніцький народився 10 травня 1980 року в місті Деражня Хмельницької області. Там минули його дитинство та юність, там він навчався, зростав і формував свій характер.
До повномасштабного вторгнення Андрій разом із дружиною Любов’ю Іванівною жив і працював у Києві. Чоловік був столярем, працював на будівництві, сумлінно заробляв на життя та дбав про свою родину.
У 2022 році через війну подружжя залишило столицю та переїхало до Ольгополя. Тут Андрій розпочав новий етап життя, влаштувавшись сантехніком на птахофабрику підприємства МХП у Ладижині. Він працював, підтримував родину та будував плани на майбутнє.
Ті, хто знав Андрія, пам’ятатимуть його як працьовиту, ввічливу й доброзичливу людину. Він ставився до людей із повагою, не відмовляв у допомозі, умів підтримати добрим словом і відгукнутися на чуже прохання. Саме таким — щирим і готовим допомогти — він залишиться у спогадах тих, хто мав нагоду йти з ним поруч життєвим шляхом.
У червні 2024 року Андрій став на захист України.
7 червня його прийняв на військову службу Гайсинський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Вінницької області. Солдат Андрій Квасніцький служив гранатометником 2-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти у військових частинах А7104 та А3425.
18 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Михайлівка Суджанського району Курської області Андрій Володимирович загинув, захищаючи Україну, її свободу та незалежність.
Після загибелі воїна його родина тривалий час жила між надією та відчаєм. Андрій вважався безвісти зниклим. Довгі місяці невідомості стали важким випробуванням для його близьких, які чекали звістки та сподівалися на повернення рідної людини.
І лише тепер Захисник повернувся додому на щиті. За цим поверненням — понад два роки болісного очікування, невимовного смутку та надії, яка не згасала в серцях найдорожчих людей.
