Майже два роки родина жила між надією та болем, допоки ДНК-експертиза не підтвердила загибель воїна. 5 серпня громада віддала останню шану солдату, який поклав життя за свободу України.
Сьогодні, 5 серпня 2026 року село Ладижинські Хутори Гайсинської громади огорнула глибока скорбота. Цього дня жителі села провели в останню земну дорогу свого земляка, солдата Іллю Невінчаного, який загинув, захищаючи Україну від російської агресії.
Про це розповіли на сторінці Гайсинської міської ради.
До рідного дому воїн повернувся «на щиті». Провести Героя прийшли сотні людей. Уздовж вулиць із державними прапорами та квітами односельці навколішки зустрічали траурний кортеж, віддаючи останню шану молодому Захиснику, який віддав за Батьківщину найдорожче — власне життя.
Ілля Невінчаний народився 17 жовтня 1998 року в Ладижинських Хуторах. Дитинство минуло у рідному селі, а шкільні роки — на Донеччині, куди свого часу переїхала родина. Після завершення навчання він повернувся на Вінниччину, здобув професію техніка-механізатора у Ладижинському професійному технікумі та працював за фахом.
Як і багато молодих українців, Ілля мріяв про просте мирне життя — створювати родину, виховувати дітей, працювати на рідній землі та насолоджуватися красою природи. Особливе місце у його житті займали риболовля, лісові прогулянки та тихі ранки біля водойми. Найбільшою цінністю для нього була сім’я — дружина та дві маленькі донечки, яких він безмежно любив.
З початком повномасштабної війни чоловік став на захист України. Він проходив службу снайпером 1-го розвідувального взводу розвідувальної роти 71-ї окремої аеромобільної «єгерської» бригади, виконуючи бойові завдання на передовій.
11 листопада 2024 року під час бойових дій поблизу села Трудове Покровського району Донецької області зв’язок із військовослужбовцем обірвався. Відтоді він вважався зниклим безвісти. Майже два роки рідні жили між відчаєм і надією, вірили у повернення сина, чоловіка та батька. Та результати ДНК-експертизи підтвердили найстрашніше — Ілля Невінчаний загинув у бою, залишившись до останнього подиху вірним військовій присязі та Україні.
Під час церемонії прощання над селом пролунав військовий салют. Почесна варта віддала Герою останні військові почесті, а Державний Прапор України, яким була вкрита домовина воїна, передали його родині як символ честі, мужності та самопожертви.
Пам’ять про Іллю Невінчаного житиме у серцях рідних, друзів, побратимів, односельців та всіх, хто знав його як щиру, працьовиту і мужню людину. Він назавжди залишиться частиною історії своєї громади та України.
