Два самобутні елементи культурної спадщини — висипання хрестів із піску та приготування киселиці — офіційно поповнять місцевий реєстр нематеріальної культурної спадщини.
У час стрімких змін і глобалізації особливу цінність набувають традиції, які допомагають громадам зберігати свою унікальність та зв’язок із минулим. Саме такі скарби культурної пам’яті дбайливо бережуть жителі Джулинської територіальної громади на Вінниччині.
Нещодавно комісія з питань нематеріальної культурної спадщини розглянула два самобутні елементи місцевої культури, які десятиліттями передаються від покоління до покоління. Йдеться про традицію висипання хрестів із піску на кладовищі села Чернятка та традицію приготування давньої страви «Киселиця» у селі Джулинка.
Про це розповіли на сторінці Джулинська сільська рада.
Особливе місце серед звичаїв громади займає традиція висипання хрестів із піску на могилах під час поминальних днів. Для жителів Чернятки це не просто обряд, а глибокий символ пам’яті, пошани та духовного зв’язку з предками.
Щороку родини приходять на місцеве кладовище, щоб прикрасити місця поховань хрестами, викладеними з природного піску різних кольорів. Для цього використовують місцевий пісок, який має природні відтінки — від світло-жовтого до насиченого червонуватого. З нього створюють складні візерунки та символічні композиції, центром яких залишається хрест як знак вічної пам’яті.
Кожен такий хрест є своєрідною мовою любові до рідних людей, яких уже немає поруч. Традиція живе завдяки родинам, які передають знання дітям і онукам, зберігаючи не лише сам обряд, а й особливе ставлення до родової пам’яті.
Не менш цінною є й гастрономічна спадщина громади. У Джулинці й сьогодні пам’ятають смак киселиці — простої, але надзвичайно оригінальної страви, яка колись була окрасою домашнього столу.
На перший погляд поєднання фруктового киселю та домашньої локшини може здатися незвичним. Проте саме цей контраст кисло-солодкого смаку фруктів і ніжного тіста створює особливий кулінарний ансамбль, який багато поколінь жителів села вважали справжнім смаколиком.
Для приготування киселиці господині власноруч замішували тісто з борошна та яєць, розкачували його і нарізали тонку локшину. Окремо варили кисіль зі свіжих фруктів або домашнього компоту, додаючи крохмаль для густоти. У результаті народжувалася страва, яка була одночасно поживною, доступною та надзвичайно смачною.
Киселиця стала не лише частиною місцевої кухні, а й символом родинного затишку, коли за столом збиралися кілька поколінь однієї сім’ї.
Під час засідання комісії було заслухано носіїв традицій та дослідників, які підготували відповідні матеріали. Члени комісії ознайомилися з обліковими картками елементів нематеріальної культурної спадщини, переглянули відеоматеріали та супровідну документацію.
За результатами розгляду обидва елементи отримали одностайну підтримку та рекомендовані до внесення до місцевого реєстру нематеріальної культурної спадщини Джулинської територіальної громади.
Це рішення стало важливим кроком у збереженні культурної ідентичності краю. Адже нематеріальна спадщина — це не музейний експонат і не сторінка в архіві. Вона живе в людях, їхніх спогадах, щоденних практиках, родинних рецептах та обрядах.
Саме завдяки носіям традицій, дослідникам, працівникам культури та небайдужим мешканцям громади пісок пам’яті продовжує розповідати історії предків, а киселиця нагадує про смак дитинства і тепло рідної домівки. І поки ці традиції живуть у серцях людей, житиме й неповторна культурна спадщина Джулинського краю.