Через вітер і тривожні реалії війни поезія об’єднала місто в арткав’ярні Frederik, де слово стало підтримкою, а тиша — спільною молитвою.
У Ладижині благодійний День поезії мав відбутися просто неба, але сильний вітер змінив плани організаторів. Втім, він не зміг зруйнувати головного — атмосфери тепла, єдності та глибокого внутрішнього спокою. Подія перемістилася до затишної арткав’ярні Frederik, де кожне слово звучало особливо щиро.
Про це розповіли на сторінці Поговоримо! Ладижин.
Благодійна зустріч об’єднала різних людей навколо спільної мети. Серед гостей були й пацієнти Ладижинського реабілітаційного центру — для них цей день став можливістю вирватися з буденності лікування та відчути силу мистецтва і підтримку громади.
Програма вечора була побудована на емоціях, щирості та живому слові. Звучала поезія військових і про військових — тексти, що народилися з досвіду війни, втрат і надії. Вірші Сергія Брушніцького, нині військовослужбовця, читали зі сцени з особливим трепетом, передаючи їхній глибокий зміст і внутрішню силу. Поезія Олександра Грущанського, ще одного захисника, прозвучала як болюче нагадування про дитячі мрії, що чекають повернення батьків із війни.
Емоційний настрій вечора підтримував ведучий, який м’яко вів глядачів крізь рядки віршів про любов, віру та незламність. Окреме місце у програмі зайняли притчі, що змушували задуматися та мовчки слухати.
Особливо зворушливим моментом стали виступи ветеранів. Один із них, який нині проходить реабілітацію після поранення, поділився своїми роздумами про повернення до мирного життя та важливість звичайної людської поваги до військових. Його щира розповідь і несподіване декламування Шевченка викликали в залі тривалі оплески.
У залі панувала особлива атмосфера — приглушене світло, аромат кави та випічки, тихі розмови після виступів. Здавалося, час на мить зупинився, залишивши тільки слово, емоцію і відчуття єдності.