Учора, 22 лютого, у Тростянці відбулася мирна акція, аби вшанувати мужність українських воїнів та підтримати родини тих, хто чекає на своїх рідних із полону чи невідомості.
Журналісти онлайн видання «Гайсин онлайн» побували на місці проведення акції.
Акція розпочалася біля будівлі районного суду. Учасники — переважно рідні, друзі оборонців та небайдужі мешканці громади —з державними прапорами та плакатами з іменами героїв пройшли мирною ходою до центральної площі селища. На центральній площі присутні вшанували пам’ять полеглих героїв хвилиною мовчання та покладанням квітів до меморіалу. Головною метою заходу, за словами організаторів, було стати «голосом» для тих, хто наразі позбавлений можливості говорити за себе.
Інна Тимошенко, дружина зниклого військовослужбовця Руслана Тимошенко
Чоловік Інни зник у лютому 2024 року під час виконання бойового завдання в районі Богданівки на Донеччині.
«Мій чоловік не просто ім’я у списку безвісти зниклих. Він моє життя, моя любов, моє кохання. Він батько наших дітей. Ми мріяли, що у березні він приїде у відпустку. А натомість привезли його речі. Речі із запахом війни…, – ділиться Інна Тимошенко. – Ми живемо між надією і страхом. Невідомість – це найстрашніше. У нас спільна мрія на всіх. Щоб наші рідні знайшлися і повернулися додому живими. Ми не повинні дозволити світу забувати їхні імена. Бо поки ми пам’ятаємо, вони живуть».
Олена Гайсановська, мати зниклого військовослужбовця Гайсановського Максима Валерійовича
Син Олени зник 26 червня 2025 року під час виконання бойового завдання в населеному пункті Торецьк на Донеччині.
«Я сьогодні стою тут не просто як мати, я стою тут як серце, яке навчилося жити без подиху свого сина, але не навчилося жити без надії, – розповідає Олена Гайсановська. – Коли я прокидаюся з однією-однією думкою, «Синочку, де ти? Чи тепло тобі? Чи живий ти?» І кожен вечір я засинаю з однією молитвою, «Боже, бережи мого сина!» Мій син-герой не тому, що зник, а тому, що пішов захищати. Пішов, бо не міг інакше, пішов, бо мав серце, яке не дозволило сховатися. Пішов, бо знав, що як не він, то хто. Я вірю, що мій син живий, бо материнське серце не вміє вірити у смерть, доки не почує правду».
Віталій та Галина Крушельницькі, батьки зниклого військового Вадима Крушельницького
Син Вадим зник поблизу Білогорівки Луганської області 17.10.2022 року.
« Я вірю, що мій син живий. Я вірю, що він повернеться, – розповідає Галина Крушельницька. – Ми тримаємося на вірі, це все, що нам залишається. Чекаємо. Молимось. Віримо. Немає більшої сили ніж любов і віра ».
Атмосфера на площі Тростянця була сповнена підтримки: водії автомобілів, що проїжджали повз, безперервно сигналили. Ці звукові сигнали стали своєрідним хором солідарності, даючи зрозуміти родинам Захисників, що вони не залишаються наодинці зі своїм болем.
«Такі акції — це не просто нагадування. Це наш обов’язок перед тими, хто віддав свою свободу заради нашої», — зазначають учасники заходу.
Акція вкотре довела: ми сильні лише тоді, коли ми разом. Громада продовжує стояти пліч-о-пліч із родинами захисників, розділяючи їхню віру в те, що кожен воїн обов’язково повернеться до рідного дому. Поки ми пам’ятаємо — ми боремося.
