Творчість Олександра Жарікова стала для громади не лише мистецькою подією, а й щирою розповіддю про силу людини, яка після фронту навчилася говорити фарбами.
У Відкритому просторі громадського розвитку Ладижина відбулася особлива подія — персональна виставка картин ветерана Олександра Жарікова. Для самого митця це не просто демонстрація творчих робіт, а можливість через мистецтво передати власні переживання, спогади про війну та віру в майбутнє, яка не згасає навіть після найважчих випробувань.
Організувала виставку фахівець із супроводу ветеранів КЗ «Ладижинський міський центр соціальних служб» Олена Наказнюк. Вона наголосила, що для ветеранів надзвичайно важливо мати простір підтримки, де їх розуміють і допомагають знаходити нові сенси життя. За її словами, творчість часто стає шляхом до внутрішнього відновлення та повернення до себе.
Про церозповіли на сторінці Ладижинська міська територіальна громада.
На відкриття завітали виконуючий обов’язки міського голови Ладижинської громади Олександр Коломієць, депутати, ветерани, побратими, друзі та рідні художника. У своєму зверненні очільник громади підкреслив, що виставка Олександра Жарікова — це не лише про талант, а й про незламність духу, внутрішнє світло та силу жити й творити після пережитого на фронті.
Експозиція вразила відвідувачів різноманіттям тем і настроїв. Значну частину робіт складають пейзажі різних пір року — спокійні, світлі, наповнені теплом і любов’ю до рідної землі. Водночас особливе місце серед картин займають полотна, присвячені Бахмуту — місту, яке стало символом болю, боротьби та незламності українців.
Однією з найемоційніших робіт стала картина із зображенням уламка зруйнованої стіни, у якій світиться вікно зі свічкою всередині. Під вікном проростає зелена рослина — символ життя, що неодмінно відроджується навіть після руйнувань. У цій роботі — віра автора в те, що Україна вистоїть, розквітне і переможе.
Сам Олександр Жаріков зізнається, що ніколи не думав, що почне малювати у 66 років. До війни він не тримав пензля в руках, а творчість стала частиною його життя вже після поранення та повернення зі шпиталю. За словами ветерана, першим кроком до мистецтва стали картини за номерами, які принесла донька, аби допомогти розробляти руку та хоча б трохи відволіктися від пережитого. Згодом бажання малювати лише посилювалося, а підтримка та зустрічі ветеранів у Центрі життєстійкості Ладижинської громади допомогли продовжити цей шлях.
Виставка Олександра Жарікова стала прикладом того, як мистецтво здатне лікувати, об’єднувати й дарувати надію. Такі події нагадують громаді про важливість підтримки ветеранів, про силу людського духу та про те, що навіть після найтемніших часів неодмінно народжується світло.
