Як «Я пам’ятаю, тату…» опиняється в німецьких бібліотеках і стає частиною культурного діалогу.
Українська література дедалі частіше перетинає кордони — не як виняток, а як закономірність. Яскравим прикладом цього стала історія восьмої книги ладижинського письменника Петра Войта «Я пам’ятаю, тату…», яка продовжує свою подорож Європою.
Про це розповідають на сторінці ЛАДИЖИН В КУРСІ.
Нещодавно один із примірників було передано пані Катерині для невеликої бібліотеки Українського культурного центру Громади українців Тюрингії (Німеччина). Це не просто книжка на полиці — це частинка української пам’яті, яка тепер буде доступною для діаспори та всіх, хто цікавиться Україною.
Ще один примірник опинився у значно більшому культурному просторі — у німецькій міській бібліотеці Stadt- und Regionalbibliothek Erfurt. Це важливий крок до того, щоб українська сучасна література ставала видимою у європейських бібліотечних фондах і входила в культурний обіг інших країн.
Такі події — це більше, ніж просто передача книг. Це тихе, але впевнене культурне посольство України, де слово стає мостом між людьми, мовами та історіями. А для самого Ладижина — це ще одне підтвердження, що навіть невелике місто може звучати на міжнародному рівні через творчість своїх авторів.
Книга «Я пам’ятаю, тату…» продовжує свою подорож, а разом із нею — і українська історія, емоції та пам’ять, які сьогодні особливо важливо зберігати й передавати далі.